Повсякденне життя колгоспного селянства Поділля у повоєнний період (1944-1953) (на матеріалах колгоспу «Червоний промінь» с. Мельниківці)

Abstract

Метою статті є висвітлення матеріального становища, соціально-побутових умов, задоволення культурно-освітніх потреб подільського колгоспного селянства у повоєнний період на основі аналізу архівних документів колгоспу «Червоний промінь» с. Мельниківці. Методологія дослідження ґрунтується на поєднанні загальнонаукових, спеціально-історичних та міждисциплінарних методів мікроісторичного дослідження з урахуванням принципів історизму, системності, науковості та верифікації. Наукова новизна полягає у спробі автора, з позицій конкретного мікроісторичного дослідження, охарактеризувати повсякденне життя подільського колгоспного селянства в повоєнний період, вибравши об’єктом дослідження один із колгоспів Подільського регіону. Висновки. Повсякденне життя подільського колгоспного селянства в період повоєнної відбудови визначалося стратегічними планами радянської влади та завданнями з їх реалізації. Одразу ж після звільнення території від нацистів усі зусилля селянства були спрямовані на відбудову зруйнованого війною господарства та проведення посівної кампанії, що співпала у часі. Відсутність матеріальних стимулів до праці була однією із найважливіших причин, що визначали несумлінне ставлення селян до колективної праці, надаючи перевагу роботі у власному селянському господарстві. Для забезпечення трудової дисципліни владою практикувалися різні заходи адміністративного примусу. Окрім примусової праці в одержавлених колгоспах, селяни були обкладені високими грошовими та натуральними податками. Їх змушували продавати худобу державі за встановленими фіксованими цінами, вимагали фінансувати витрати на місцеві потреби за рахунок додаткового диференційованого самообкладання та встановлення додаткових обов’язків майнового характеру. Непріоритетною була соціальна сфера повоєнного села. Надзвичайно складними залишалися соціально-побутові умови життя селян. Незважаючи на те, що війна вже давно закінчилася, частина селянських родин продовжувала проживати в напівзруйнованих будинках, бараках, землянках. Низькою була якість медичного обслуговування. Навчальні заклади, не отримуючи державного фінансування, продовжували функціонувати у непристосованих приміщеннях. Значна частка сільських дітей не відвідували школи, оскільки були зайняті роботою по господарству. Не виконували своїх функцій з організації культурного дозвілля колективні будинки. Винятками була організація відзначення державних свят та масових спортивних заходів.

Целью статьи является освещение материального положения, социально-бытовых условий, удовлетворение культурно-образовательных потребностей подольского колхозного крестьянства в послевоенный период на основе анализа архивных документов колхоза «Красный луч» с. Мельниковцы. Методология исследования основана на сочетании общенаучных, специально-исторических и междисциплинарных методов микроисторического исследования на основе принципов историзма, системности, научности и верификации. Научная новизна заключается в попытке автора, с позиций конкретного микроисторического исследования, охарактеризовать повседневную жизнь подольского колхозного крестьянства в послевоенный период, выбрав объектом исследования один из колхозов Подольского региона. Выводы. Повседневная жизнь подольского колхозного крестьянства в период послевоенного восстановления в значительной мере определялась стратегическими планами советской власти и задачами по их реализации. Сразу же после освобождения территории от нацистов все усилия крестьянства были направлены на восстановление разрушенного войной хозяйства и проведения посевной кампании, которая совпала во времени. Отсутствие материальных стимулов к труду было одной из важнейших причин, определявших недобросовестное отношение крестьян к коллективному труду, предпочитая работе в собственном крестьянском хозяйстве. Для обеспечения трудовой дисциплины властью практиковались различные меры административного принуждения. Кроме принудительного труда в огосударствленных колхозах, крестьяне были обложены высокими денежными и натуральными налогами. Их заставляли продавать скот государству по установленным фиксированным ценам, требовали финансировать расходы на местные нужды за счет дополнительного дифференцированного самообложения и установки дополнительных обязанностей имущественного характера. Неприоритетной была социальная сфера послевоенного села. Чрезвычайно сложными оставались социально-бытовые условия жизни крестьян. Несмотря на то, что война уже давно закончилась, часть крестьянских семей продолжала проживать в полуразрушенных домах, бараках, землянках. Низким было качество медицинского обслуживания. Учебные заведения, не получая государственного финансирования продолжали функционировать в неприспособленных помещениях. Значительная часть сельских детей не посещали школы, поскольку были заняты работой по хозяйству. Не выполняли своих функций по организации культурного досуга коллективные дома. Исключениями была организация проведения государственных праздников и массовых спортивных мероприятий.

The purpose of the article is to cover the financial situation, social and living conditions, meet the cultural and educational needs of the Podilsky collective farm peasantry in the postwar period on the basis of the analysis of the archival documents of the collective farm "Red ray" p. Millers. The methodology of the research is based on the combination of general-scientific, special-historical and interdisciplinary methods of microhistorical research, taking into account the principles of historicism, systematicity, scientificity and verification. The scientific novelty lies in the author's attempt to characterize the daily life of the Podilsky collective farm peasantry during the post-war period by selecting one of the collective farms of the Podilskyi region from the standpoint of a specific microhistorical study. Conclusions. The daily life of the Podilsky collective farm peasantry during the period of post-war reconstruction was largely determined by the strategic plans of the Soviet authorities and the tasks for their realization. Immediately after the liberation of the territory from the Nazis, all the efforts of the peasantry were directed to rebuilding the war-ravaged economy and conducting a sowing campaign that coincided in time. The lack of material incentives for work was one of the most important reasons for the peasants' unfair attitude to collective labor, favoring work in their own peasant economy. To enforce discipline, the authorities practiced various measures of administrative coercion. In addition to forced labor in the state-owned collective farms, peasants were subjected to high monetary and natural taxes. They were forced to sell cattle to the state at fixed prices, required to finance local costs through additional differentiated self-taxation and the imposition of additional property responsibilities. The social sphere of the postwar village was not a priority. Extremely difficult were the social and living conditions of peasants. Despite the fact that the war was long over, some peasant families continued to live in dilapidated houses, barracks, dugouts. The quality of medical care was poor. Schools continued to operate in non-adapted premises without receiving public funding. A large proportion of rural children did not attend school because they were busy with chores. Collective houses did not fulfill their cultural leisure functions. The exceptions were the organization of celebrations of national holidays and mass sporting events.