Факультет мистецтв і художньо-освітніх технологій
Permanent URI for this communityhttps://library.vspu.net/items/b8c31212-66fe-4d21-b8fe-45d63fdbe3aa
Browse
2 results
Search Results
Item Автентична та народно-академічна манери співу: специфіка і шляхи професіоналізації.(Дрогобич, 2021) Остапчук, Лідія Оверківна; Ostapchur, L. O.; Сідорова, Ірина Сергіївна; Sidorova, І. S.; Лановенко-Мельник, Наталя Віталіївна; Lanovenko-Melnyk, N. V.Стаття присвячена темі традиційного українського вокального музикування, його специфіці, шляхам розвитку, проблемам вивчення, збереження, популяризації та місцю в сучасному музичному просторі. У ній наголошується на недостатній увазі науковців та вокальних педагогів до пісенного фольклору, розгляду важливих питань в цій царині, що ставить сьогодення. На основі аналізу існуючих наукових досліджень і виходячи з власного виконавського та вокально-педагогічного досвіду, автори констатують той факт, що сьогодні в українському народнопісенному виконавстві склалися дві манери співу: автентична та народно-академічна. Обидві є вторинними і походять від традиційного вокального музикування етнофорів. Спільне першоджерело зумовило спорідненість звучання, використання резонаторів, функціонування голосового апарату, використання вокально-технічних прийомів та художньо-виражальних засобів. Їхня відмінність обумовлена різними шляхами професіоналізації та завданнями, які стоять перед виконавцями. Якщо народно-академічна манера співу виникла як результат пошуку нових шляхів розвитку народнопісенної традиції, прагнення розширити його художньо-технічні межі, то автентична – є наслідком інтересу науковців, співаків та широкого загалу до витоків української культури прагнення зберегти, реконструювати й донести народну пісню до глядача в її первозданному вигляді. У дослідженні окреслюються основні ознаки народно-академічної та автентичної манери співу, дається короткий перелік факторів, що, при великій кількості спільних рис, спричинили їхню відмінність. Автори застерігають від протиставлення цих манер, адже вони обидві є високохудожніми, самодостатніми напрямками розвитку народнопісенного виконавства, що не просто існують паралельно, а взаємодіють, доповнюють одна одну, є яскравим фактором поєднання традиції й новаторства, могутнім джерелом творчості, мають велику силу емоційного впливу, а в світовому просторі ідентифікують українську національну культуру як таку, що характеризується не тільки високими естетичними критеріями, а й глибокими історичними коренями та безперервністю розвитку. Стаття присвячена темі традиційного українського вокального музикування, його специфіці, шляхам розвитку, проблемам вивчення, збереження, популяризації та місцю в сучасному музичному просторі. У ній наголошується на недостатній увазі науковців та вокальних педагогів до пісенного фольклору, розгляду важливих питань в цій царині, що ставить сьогодення. На основі аналізу існуючих наукових досліджень і виходячи з власного виконавського та вокально-педагогічного досвіду, автори констатують той факт, що сьогодні в українському народнопісенному виконавстві склалися дві манери співу: автентична та народно-академічна. Обидві є вторинними і походять від традиційного вокального музикування етнофорів. Спільне першоджерело зумовило спорідненість звучання, використання резонаторів, функціонування голосового апарату, використання вокально-технічних прийомів та художньо-виражальних засобів. Їхня відмінність обумовлена різними шляхами професіоналізації та завданнями, які стоять перед виконавцями. Якщо народно-академічна манера співу виникла як результат пошуку нових шляхів розвитку народнопісенної традиції, прагнення розширити його художньо-технічні межі, то автентична – є наслідком інтересу науковців, співаків та широкого загалу до витоків української культури прагнення зберегти, реконструювати й донести народну пісню до глядача в її первозданному вигляді. У дослідженні окреслюються основні ознаки народно-академічної та автентичної манери співу, дається короткий перелік факторів, що, при великій кількості спільних рис, спричинили їхню відмінність. Автори застерігають від протиставлення цих манер, адже вони обидві є високохудожніми, самодостатніми напрямками розвитку народнопісенного виконавства, що не просто існують паралельно, а взаємодіють, доповнюють одна одну, є яскравим фактором поєднання традиції й новаторства, могутнім джерелом творчості, мають велику силу емоційного впливу, а в світовому просторі ідентифікують українську національну культуру як таку, що характеризується не тільки високими естетичними критеріями, а й глибокими історичними коренями та безперервністю розвитку.Item Принципи підготовки майбутніх учителів музичного мистецтва до основних етапів вокально-хорової роботи в школі(Дрогобич : Видавничий дім «Гельветика», 2020) Сідорова, Ірина Сергіївна; Sidorova, І. S.; Дабіжа, Костянтин Леонідович; Dabizha, K. L.; Остапчук, Лідія Оверківна; Ostapchur, L. O.; Плакидюк, Ольга Юріївна; Plakydiuk, O. Y.; Стребкова, Діана Володимирівна; Strebkova, D. V.У статті розглянуто основні принципи професійної підготовки студентів музичних факультетів педагогічних закладів освіти до вокально-хорової роботи в школі з категоріями різних вікових груп та різних форм виконання. Зазначено, що дані принципи формуються в процесі опанування циклу вокально-хорових дисциплін, що забезпечують якість професійної підготовленості майбутнього вчителя музичного мистецтва і є важливою передумовою його професійної майстерності. Особливе місце серед дисциплін вокально-хорового напрямку займає курс «Хорознавство» як навчальний предмет, що вивчає історичні аспекти розвитку вітчизняного та зарубіжного хорового мистецтва, питання теорії і практики роботи з хором, елементи хорової звучності, засоби художньої виразності, типи та види хорів тощо. Серед основних педагогічних принципів виокремлено: орієнтування на рівень музичної підготовки студентів, їхні вокальні можливості; поступовість в ознайомленні з властивостями елементів хорової техніки; послідовність у засвоєнні комплексу знань та умінь, що є основою для диригентсько-хормейстерської практики; поєднання формування аналітичних та інтерпретаторських умінь у роботі з хоровими творами; поєднання емоційно-інтуїтивної і раціонально-аналітичної роботи у навчальній та професійній діяльності. До основних етапів вокально-хорової роботи в загальноосвітніх закладах відносимо розспівування і роботу над шкільною піснею. Вправи для розспівування потрібно підбирати та упорядковувати таким чином, щоб одночасно вирішувати декілька завдань: розігріти голосовий апарат, налаштувати слух співаків на виконання творів, спрямувати роботу на виховання вокально-хорових навичок. Робота над репертуаром передбачає кілька етапів роботи: підбір твору, самостійне ознайомлення і вивчення репертуару, підготовка презентації пісні, вибір методів роботи над основними елементами вокально-хорової техніки, розучування твору, концертне виконання. У процесі вокально-хорової роботи необхідно враховувати програмні вимоги, музичний та загальний розвиток вікової групи школярів, їхні вокальні можливості.