Автореферати та дисертації
Permanent URI for this communityhttps://library.vspu.net/items/8a546e8e-ce81-4d78-8825-2906a414b663
Browse
2 results
Search Results
Item Антропогенне остепніння Середнього Побужжя: чинники, сучасний стан, оптимізація: дисертація(Вінниця : ВДПУ, 2024) Стефанков, Л. Л.У дисертації шляхом удосконалення теоретико-методологічних засад конструктивної географії та антропогенного ландшафтознавства вирішено наукове завдання, пов’язане з пізнанням процесу остепніння лісостепового в минулому, а тепер лісопольового ландшафту Середнього Побужжя, його сучасного стану, особливостей функціонування та розробок шляхів подальшого раціонального використання. Опрацювавши літературно-картографічні джерела щодо розвитку процесів остепніння різних регіонів, з’ясовано, що науковці більше уваги приділяють змінам клімату. Антропогенні чинники розглядають, власне, як похідні, або «підсилюючі» кліматичні. Достатньо зауважити, що аспектам глобальних змін клімату (потепління) у 2021р. було присвячено більше 13 000 наукових праць. Не менше досліджень присвячено антропогенним чинникам. Однак пізнанню сумісного впливу цих двох чинників на процес остепніння приділено значно менше уваги, особливо, стосовно регіональних аспектів. Так, процеси остепніння Середнього Побужжя науковці почали розглядати частково лише в другому десятиріччі ХХІ ст. Конструктивно-ландшафтознавча сутність регіональних досліджень сучасного остепніння полягає не лише в пізнанні самого процесу, що активно розвивається під впливом кліматичного й антропогенного чинників, але й у можливостях використання результатів цих досліджень у подальшому раціональному використанні сучасних, уже частково остепненних, ландшафтів лісостепу (лісополя) України та його окремих регіонів, зокрема й Середнього Побужжя. Наявний на сьогодні досвід дав можливість зробити висновки, що впродовж пізнання регіонального остепніння доцільним є використання як уже відомих підходів, принципів і методів дослідження, так і специфічних. До останніх відносять підходи: басейновий, історико-картографічний, системно-адаптивний та принципи – комплексності, адаптивності, історизму; методи – картографічної реконструкції, кінцевих результатів, фітоіндикації тощо, і як наскрізних – ГІС-технологій. У процесі дослідження причин остепніння лісополя України надано перевагу антропогенним чинникам, природнім – приділено менше уваги, оскільки їхня значимість в остепнінні зменшується. З’ясовано, що безлісся на заплавах і материкових низинних луках не можна пояснити виключно за абіотичними умовами їхніх біотопів, які виступають як «вхідна» функція будь-якого ландшафтного комплексу. Доведено, що ще одним важливим чинником є біотичний чинник, зокрема еволюційно сформовані морфофізіологічні особливості рослин, які виникли внаслідок пристосування до певних умов середовища та їхню відповідну реакцію на них, що презентують «вихідну» функцію. Перевагу надано біологічним особливостям трав при однакових абіотичних чинниках перед деревними та чагарниковими видами рослинності в біотопах, таких як, заплавні та низинні материкові луки, що мають застійний тип водного режиму грунту. Серед антропогенних чинників провідними залишаються сільськогосподарські – розорювання й надмірне випасання свійської худоби. Ці два сільськогосподарські чинники діють нерівномірно. Зокрема її вплив наприкінці другого десятиріччя ХХІ ст. значно зменшується у зв’язку із зменшенням кількості тварин, особливо корів. З’ясовано, що процесу остепніння Середнього Побужжя сприяють гірничо-промислові ландшафти, які продовжують формуватися при розробці корисних копалин. Їхнє поєднання з селитебними ландшафтами спричинює формування «теплових полів» долини Південного Бугу, що підсилює процеси остепніння окремих ділянок. Виявлено, що більш активними й агресивними є рекреаційні чинники. Почали формуватися нові рекреаційні структури – осередки, геоекотони, місцевості, що раніше не були характерними для ландшафту Середнього Побужжя. Їхній уплив на остепніння проявляється чітко не лише на терасах Південного Бугу та його приток, але й у межах заплав. У зв’язку із труднощами рекреаційного освоєння Чорного й Азовського морів, доведено, що рекреаційне освоєння в майбутньому буде одним з найактивніших чинників остепніння ландшафту Середнього Побужжя. Визначено провідні тенденції трансформації та розвитку ландшафту Середнього Побужжя у процесі його водогосподарського освоєння. Найважливіші з них: посушливість заплави в середній та нижній частині річки, поява ступеневої контрастності рівня вологості території, заселення долини вверх за течією низкою степових видів рослин, що відображає розвиток процесу остепніння лучних спільнот і посилення та активізації ролі мікрорельєфу в просторовій диференціації лучної рослинності. Зазначено, що суттєве значення для індикації цих процесів має аналіз складу та відносної ролі видів різної екологічної спеціалізації в рослинних групах. Останнє доцільно застосовувати як методичний прийом для оцінки не лише сучасного стану рослинного покриву, але й установлення основних тенденцій остепніння ландшафтних комплексів Середнього Побужжя. З’ясовано, що в процесі остепніння Середнього Побужжя погіршується екологічний стан його сучасного ландшафту. Узагальнено, що подальший розвиток ландшафту Середнього Побужжя на основі наявного культурного ландшафту ‒ один із найбільш оптимальних шляхів вирішення цієї проблеми. Його розбудова проходитиме на основі сучасного антропогенного ландшафту Середнього Побужжя, здебільшого недосконалого за своєю структурою і функціонуванням. Для його оптимізації можна застосувати «м’яке» та «жорстке» управління. Однак при цьому необхідно дотримуватися відповідних законів, принципів і правил: принцип природно-антропогенного сумісництва, наявність екологічної інфраструктури, екологічне зонування та ландшафтний дизайн. Зазначено, що формування культурного ландшафту Середнього Побужжя необхідно розпочинати із каркасних (селитебних і дорожніх) та фонових (сільськогосподарських та лісових) антропогенних ландшафтів. У структурі селитебних культурних ландшафтів особливу увагу необхідно звернути на ландшафтно-екологічну реконструкцію та реставрацію сільських поселень Середнього Побужжя. Доведено, що в структурі сучасних, переважно похідних і лісокультурних ландшафтів Середнього Побужжя, потребують уваги нагірні діброви. Вони сформовані найбільш цінними й довгорічними породами, що й визначають їхню господарську й природоохоронну значимість та необхідність. Результати проведених досліджень дали змогу виявити й обґрунтувати ландшафтознавчі аспекти рекомендацій відродження та раціонального використання нагірних дібров Середнього Побужжя: урахування висотної диференціації нагірно-дібровних ландшафтів, що проявляється в їхній висотній мікрозональності; багаторічної та сезонної динаміки, яку прослідковують у фенології нагірно-дібровних ландшафтів та їхніх парадинамічних зв’язках; відновлення екотонів-узлісь нагірних дібров, серед яких необхідно віддавати перевагу повнопрофільним узліссям; врахування антропогенного чинника, що діє впродовж тривалого часу і зараз є одним із провідних. Зазначено, що особливу увагу необхідно звернути на заплаву долини річки Південний Буг у межах Середнього Побужжя. Будівництво тут шести гідроелектростанцій із водосховищами призвело до зарегулювання річкового стоку і спричинено навіть її аридизацією. За нашими дослідженнями, це вплинуло на зміну рослинних асоціацій у заплаві та призвело до зниження якості заплавної рослинності за рахунок проникнення до складу лугового угруповання фрагментів степових, сухостепових угруповань і рудеральних видів. Уважаємо, що актуальним наразі є здійснення особливих заходів з охорони та раціонального використання заплави Південного Бугу. Серед цих заходів спеціальні сільськогосподарські попуски води з водосховищ, застосування різних варіантів режиму регулювання стоку обґрунтованих екологічно з метою вибору оптимального варіанту, який дає змогу за найменших втрат в енергетиці та водопостачанні мінімізувати шкоду ландшафту заплави річки Південний Буг у межах Середнього Побужжя. Доведено, що при формуванні унікальних рослинних угруповань – результату зарегулювання річкового стоку, доцільним є створення на різних ділянках Південного Бугу заказників задля охорони екотонних угруповань (лугових, степових і лісових видів) на територіях Ладижинського, Глибочекського та інших водосховищ.Item Трубізька водогосподарська ландшафтно-технічна система(Вінниця : ВДПУ, 2023) Мізіна, С. К.У дисертації на основі удосконалених теоретико-методолічних засадах конструктивної географії й антропогенного ландшафтознавтсва вирішено наукове завдання дослідження процесу формування і сучасного стану Трубізької водогосподарської ландшафтно-технічної системи, особливостей її функціонування та шляхів реконструкції. Дослідження водних антропогенних ландшафтів розпочалося з другої половини ХХ ст., однак низка наукових праць присвячена лише обґрунтуванню понять «водогосподарська система» і «водогосподарський комплекс». Зазначимо, що основою для функціонування водогосподарської системи є технічний блок, тому конкретизовано поняття «водогосподарська ландшафтно-технічна система». Водогосподарська ландшафтно-технічна система – це структура, що поєднує у собі природний, технічний та інформаційний блоки у межах одного водного об’єкта, що супроводжується трансформаційними процесами всередині системи та при її взаємодії із суміжними ландшафтними комплексами. У процесі дослідження системи доцільно використовувати традиційні та специфічні методи, принципи та підходи. Серед специфічних принципів і методів дослідження варто виокремити: ретроспективний, історико-генетичних рядів, історико-ландшафтознавчий, порівняння натуральних аналогів, природно-антропогенного сумісництва, випереджуючого вивчення попередніх натуральних та антропогенних ландшафтів, відповідності антропогенного навантаження природно-ресурсному потенціалу 3 території, збереження природообумовленого кругообігу речовин у процесі антропогенної діяльності. Вони допомагають реально зрозуміти сутність та специфіку водогосподарської ландшафтно-технічної системи. Басейн річки Трубіж характеризується специфічними природними умовами, що зумовлено низкою причин. За фізико-географічним районуванням, басейн річки розташований у межах Чернігівського Полісся (північна (верхня) частина) та Північно-Дніпровської терасово-рівнинної лісостепової зони (середня та нижня частини). З геологічного погляду, територія дослідження знаходиться у межах двох основних тектонічних структур (Українського кристалічного щита і Дніпровсько- Донецької мезозойської западини), що позначилося на своєрідності рельєфу і геоморфологічної будови. У межах басейну Трубіжу поширені осадові породи мезозою (юрські відклади) і кайнозою (еоценові і палеоценові відклади), що залягають на докембрійському кристалічному фундаменті. Четвертинні відклади представлені лесами та лесоподібними породами на алювіальних відкладах. У гідрогеологічному відношенні басейн Трубіжу розташований у межах Дніпровського артезіанського басейну. Для території дослідження є характерним високе залягання від поверхні водоносних горизонтів (виявлених у відкладах Київської, Бучацько-канівської, Обухівської, Сумської, Іваницької, Ічнянської світ), що спричинює заболочування. Цьому також сприяє потужна товща піщаних та супіщаних порід, рівнинність території та численні пониження. Саме ці умови визначили проведення осушувальних меліоративних робіт, що згодом мали негативні наслідки на природу басейну Трубіжу. На початку ХХІ ст. територія басейну Трубіжу характеризується високою трансформацією (78%) натуральних ландшафтних комплексів в антропогенні: рілля становить 63% (при середній розораності земель на території України 56%), ліси та інші лісовкриті території – 9,7%, необроблювані землі – 11,9%, водні об’єкти – 0,9%, заболочені території – 2,9%, населену пункти – 11,6%. Нераціональне земле- та водокористування поступово призвело до зміни рослинного покриву (більшість 4 території становлять агроценози) і, відповідно, збіднення фауністичного складу, а, в окремих випадках, часткової деградації ґрунтового покриву та нівелювання поверхневих форм території. Господарське освоєння басейну Трубіжу тривало упродовж багатьох тисячоліть, було постійним, але нерівномірним. У ході дослідження виокремлено сім етапів господарського освоєння басейну Трубіжу та формування у його межах водогосподарської ландшафтно-технічної системи: етап початкового освоєння природних ресурсів басейну Трубіжу (40 тис. р. до н. е. – І тис. н. е.), етап початкового будівництва у басейні Трубіжу примітивних ландшафтно-інженерних систем (IX – XIV ст.), етап початкового будівництва ландшафтно-інженерних систем у басейні Трубіжу (XV – ХІХ ст.), етап початкової зміни ландшафтної структури річища і басейну Трубіжу (кін. ХІХ – поч. ХХ ст.), етап перебудови ландшафтної структури басейну Трубіжу під час І та ІІ Світових воєн (10- ті рр.. ХХ ст. – 1950 р.), етап активної перебудови ландшафтної структури басейну Трубіжу (50-ті – 80-ті рр.. ХХ ст.), сучасний етап антропогенізації басейну Трубіжу (90-ті рр.. ХХ ст. – ХХІ ст.). Результат цього дослідження дав можливість краще зрозуміти сучасний стан, структуру та особлшивості функціонування Трубізької водогосподарської ландшафтно-технічної системи. Природні, історичні та суспільні чинники на відповідних (кін ХІХ – поч. ХХ ст., 50-ті – 80-ті роки ХХ ст.) проміжках часу сприяли розбудові, однієї з найпотужніших в Україні, Трубізької водогосподарської ландшафтно-технічної системи. У результаті її функціонування в басейні річки Трубіж меліоровано 37,6 тис. га, зокрема в заплаві Трубіжу – 28,3 тис. га, Недри – 4,2 тис. га, Карані – 5,1 тис. га. Осушування та зволожування здійснюється за допомогою відкритих каналів загальною довжиною 1238 км і закритого дренажу, площею 12,5 тис. га. На площі 732 га ведеться дощування. У структурі системи 1125 різних гідротехнічних споруд, зокрема 827 шлюзів-регуляторів, з яких 19 на магістральному каналі (довжина 216 км) [26]. На початку третього десятиріччя ХХІ ст. Трубізька водогосподарська осушувально- зволожувальна ландшафтно-технічна система занедбана. У «робочому стані» 5 підтримують лише окремі її складові – невеликі (0,5–1,5 км) відрізки каналів і підземних дренажних систем (до 300–420 га), що запобігають заболочуванню меліорованих територій, греблі і насосні станції. Розбудова Трубізької водогосподарської ландшафтно-технічної системи у відносно збалансованій структурі парадинамічних і парагенетичних зв’язків басейну річки Трубіж призвела не лише до активізації наявних, але й формування нових, які поступово почали переважати. Серед основних чинників активізації парадинамічних зв’язків: просторова залежність, контрастність, зовнішні і внутрішні зв’язки [1]. У результаті замість наявної у минулому парадинамічної системи «Трубізьке Полісся – прилеглий Лісостеп» сформувалась і функціонувала нова парадинамічна система «Трубізька водогосподарська ландшафтно-технічна система – прилегле Лісополе». Формування нової антропогенної парадинамічної системи призвело до розвитку й активного функціонування нових антропогенних мікро- і мезоосередкових процесів. Серед таких осередків у парадинамічній системі «Трубізька водогосподарська ландшафтно-технічна система – прилегле Лісополе» повторно заболочені і зарослі лучною рослинністю заплавні піщано-суглинисті торфові поверхні та повністю засохлі і зарослі чагарниковою рослинністю меліоративні канали. Негативні процеси в мікро- і мезоосередках проявляються при неналежному нагляді за системою, непродуманій побудові відкритої осушувальної мережі та недотриманні державних стандартів при обробітку ґрунту навколо меліоративних каналів. Результатом прояву цих процесів є докорінні зміни річищно-заплавних ландшафтних комплексів. Оптимізаціця цих процесів є першочерговим завданням на активній стадії функціонування або занедбання зазначених систем. Одна із найбільших за площею парадинамічних мезосистем Лісополя України «Трубізька водогосподарська ландшафтно-технічна система – прилегле Лісополе», як й інші у цій природній зоні, особливо у межах Середнього Придніпров’я, на початку ХХІ ст. перебуває у занедбаному стані. Їх реконструкція потребує подальших сумісних конструктивно-географічних і ландшафтознавчих досліджень з гідрологами, 6 ґрунтознавцями, інженерами-меліораторами та екологами. Це дасть можливість краще зрозуміти процеси функціонування Трубізької водогосподарської ландшафтно- технічної системи, спрогнозувати її подальший розвиток і розробити шляхи раціонального використання. Сучасні водогосподарські парадинамічні ландшафтно-технічні системи розбудовували не лише на різноманітних ландшафтних комплексах, але й уже наявних парадинамічних ландшафтних системах. Зразком такої системи є парадинамічна мезосистема «Трубізька водогосподарська ландшафтно-технічна система – прилегле Лісополе», що сформована на основі парадинамічної системи «Трубізьке Полісся – прилеглий Лісостеп». У процесі пізнання цих систем особливу увагу приділено використанню принципу природно-антропогенного сумісництва та порівняльному методу натуральних аналогів. Сучасна ландшафтна парадинамічна мезосистема «Трубізька водогосподарська ландшафтно-технічна система – прилегле Лісополе» функціонує у результаті прояву ослаблених внутрішніх і дещо активізованих антропогенними чинниками, зовнішніх парадинамічних зв’язків. До зовнішніх антропогенних парадинамічних зв’язків відносяться: термічні, механічні, водні, суспільні. До внутрішніх антропогенних парадинамічних зв’язків відносяться біогенні й біотичні. Дослідження негативних антропогенних мікроосередкових процесів є важливим, оскільки у результаті пізнання їх розвитку, можливо проаналізувати сучасні дестабілізовані ландшафтні комплекси та розробити стратегію раціонального природокористування. Трубізька водогосподарська ландшафтно-технічна система не є виключенням. У межах всієї меліоративної системи спостерігається значна кількість дестабілізуючих мікроосередків, що впливають на її функціонування. Науково обґрунтовано, що осушувально-зволожувальні системи є найбільш ефективними і забезпечують регулювання надмірної вологи або її дефіциту. Однак у цих системах є багато неврахованих аспектів та недосконалостей у їх будівництві, аналіз яких дозволяє розробити заходи з раціонального використання. Прикладом 7 такої системи є одна з найпотужніших в Україні Трубізька регіональна польдерна осушувально-зволожувальна ландшафтно-технічна система. Заходи з раціонального використання цієї меліоративної системи доцільно проводити з урахуванням особливостей стану і розвитку сучасних ландшафтних комплексів та рівня антропогенного навантаження на них. Серед таких заходів варто виокремити: розробку проекту відновлення досліджуваної системи; проведення реконструювання гідротехнічних споруд та часткове переконструювання відкритої меліоративної мережі у закритий дренаж; створення тимчасових осушувальних каналів, що дадуть змогу раціонального використання площі під сільськогосподарські угіддя; здійснення коригування меліоративного впливу на ландшафтні комплекси Трубіжу.