(Вінниця : ВДПУ, 2006) Акімов, Ф. І.; Бондаренко, Д. Я.
Національне пробудження народів Центральної і Східної Європи під час Першої Світової війни стало важливим чинником розпаду багатонаціональних держав-імперій (Російської, Австро-Угорської і Німецької). Під час розпаду Росії і Австро-Угорщини відбувалося зіткнення націоналізму і панславізму серед слов‘янських народів, а в українців, крім того, додалося зіткнення, згідно з концепціїєю А. Міллера, націоналізму «офіційного» і націоналізму «знизу»1. Тобто офіційним націоналізмом до Лютневої революції 1917 року в Росії був так званий «загальноросійський», - відповідно український був націоналізмом знизу. У результаті революції і падіння монархії ситуація змінилася на протилежну. Отже, український націоналізм став офіційним, і український народ вийшов на шлях розбудови власної державності.
