Факультет права, публічного управління і менеджменту
Permanent URI for this communityhttps://library.vspu.net/items/679f6d45-111b-4d96-8e48-13b1d8f93e4b
Browse
3 results
Search Results
Item Ґенеза політичної служби: організаційно-правовий аспект(2024) Лазор, Олег; Лазор, Оксана; Юник, ІринаЗдійснено спробу надати науково обґрунтовану характеристику процесу становлення політичної служби в Україні як складової публічної служби на основі дослідження ґенези, аналізу нормативно-правового забезпечення та теоретичних напрацювань, виокремлення структурних складових цієї служби та їх співвідношення з іншими видами. Дослідження проведено методами аналізу та синтезу, дедукції та індукції, порівняльного аналізу та ін. Зважаючи на відсутність законодавчого закріплення видів публічної служби, у наукових джерелах мають місце різні підходи. Проаналізовано внесок вітчизняних науковців у розвиток досліджень сутності та класифікацій публічної служби для визначення у ній місця політичної служби. Загалом сутність служби можна сформулювати виходячи з трьох аспектів: правового, інституційного (соціального) та функціонального, які сукупно формують сутнісну характеристику певного виду служби, демонструють особливості кожного з видів. Виокремлено основні риси цього інституту: особливості вступу, проходження та звільнення з політичної служби; наявність політичної відповідальності; цільове зайняття посад у державних структурах з метою формування та реалізації державної політики у всіх сферах; оплата праці з держбюджету. Акцентовано увагу на основних підвидах політичної служби, визначених законодавчо: служба на посаді Президента України; служба на посадах депутатів Верховної Ради України; служба на посадах членів Кабінету Міністрів України; служба на посадах першого заступника міністра та заступників міністра. Зосереджено увагу на інших посадах публічної служби, які за функціональною складовою можна зарахувати до категорії посад політичної служби. Визначено актуальні питання процесу становлення політичної служби як складової публічної: формування та закріплення у законодавстві вичерпного переліку політичних посад; нормативне закріплення специфіки статусу державних політичних службовців з урахуванням їх різновидів; визначення основоположних засад політичної служби: сутність, особливості, види, функції, принципи, обмеження, процедури проходження службу та ін. Обґрунтовано вагомість становлення інституту політичної служби як важливої складової публічної служби.Item Інституційне забезпечення функціонування державної служби в Україні(Вінниця : Друк, 2022) Лазор, Олег; Лазор, Оксана; Єфремова, ТетянаУ статті розглянуто чинне законодавство, яке регулює організацію та діяльність суб’єктів системи управління кадрами в органах державної влади. З’ясовано особливості використання інструментарію інституцій досліджуваної системи. Наведена характеристика її елементів як суб’єктів управління кадрами у сфері державної служби. Акцентовано на ролі Президента України, який відповідно до визначених конституційних повноважень, здійснює суттєвий вплив на кадрове забезпечення органів державної влади. Встановлено, що іншим важливим суб’єктом у системі управління кадрами в органах публічної влади є Верховна Рада України, яка відповідно до наданих їй Конституцією України повноважень, формує державну політику, зокрема і кадрову. Наголошено на тому, що ні Президент України, ні Верховна Рада України не визначені у Законі України «Про державну службу» (2015 р.) як елементи системи управління кадрами у сфері державної служби. Розкрито роль та сутність структурного підрозділу з питань реформування державного управління, утвореного у складі Секретаріату Кабінету Міністрів України, зокрема у частині реформування державної служби. Представлено сучасну структуру Національного агентства України з питань державної служби на загальнодержавному та регіональному рівнях. Акцентовано увагу на призначенні Комісії з питань вищого корпусу державної служби та відповідних конкурсних комісій, які недостатньо ефективно виконують визначені законодавством головні завдання. З’ясовано повноваження керівників державної служби та служб управління персоналом державних органів, їх роль у системі управління кадрами в органах публічної влади в Україні.Item Публічна служба: європейський досвід(Одеса : Гельветика, 2020) Гриб, В. І.; Лапшин, С. А.; Мельник, Е. А.У статті теоретично узагальнено європейський досвід публічного управління на прикладі систем публічної служби у Франції, Швейцарії, Німеччині та Великій Британії. Завданням дослідження є вивчення позитивного та негативного досвіду реального державного управління на прикладі конкретних країн. Актуальність дослідження випливає з реалій європейських устремлінь нашої країни та розпочатої практики децентралізації державного управління з метою побудови демократичного суспільства, правової та соціально орієнтованої держави на засадах європейського зразка. У зв’язку з цим здійснено логічний аналіз понять: «публічна служба», «громадянська служба», «державна служба», які поширені в управлінській практиці країн Західної Європи. Визначено специфіку публічної служби Франції як найбільш соціально орієнтованої. Проаналізовано різнорівневий характер публічної влади у Швейцарії (конфедерація, кантони і общини), зазначено, що публічна служба, яка в Швейцарії існує реально, в законодавчому плані не достатньо регламентована. Зазначено, що в Німеччині система публічного управління приваблює своєю впорядкованістю, логікою будови ієрархії публічних службовців. Цим досягається статусність особи, яка здійснює діяльність від імені держави, але при цьому не спостерігається ефекту відчуження від суспільства. У Великій Британії поняття публічної служби взагалі не визначено, натомість фігурує поняття «громадянська служба». Незважаючи на це система публічного управління в цій країні забезпечує якісне виконання державних функцій, сприяє підняттю авторитету та престижу влади, росту легітимності управління. Висновок: якщо врахувати досвід устрою публічної служби провідних європейських країн, то можна створити модель, яка в ідеалі мала б мінімум негативних рис та максимум позитивних. Перспективною в цьому напрямку тенденцією має стати орієнтація на соціальну державу, а це означає, що публічні інститути, які реалізують соціально спрямовану діяльність повинні бути на першому місці, а державний сектор має стати відповідальним перед населенням адміністратором, якому потрібен контроль і аудит.