Факультет історії і міжнародних відносин

Permanent URI for this communityhttps://library.vspu.net/items/490327fb-7fd4-4939-a4e6-430027a55f70

Browse

Subject: search.filters.subject.NKVD

Search Results

Now showing 1 - 2 of 2
  • Thumbnail Image
    Item
    Технологія виконання смертних вироків працівниками НКВД у 1937-1938 роках
    (Вінниця : ВДПУ, 2024) Літинський, В.
    Метою статті є проаналізувати процеси та методи, що використовувалися працівниками НКВД під час виконання смертних вироків у 1937-1938 роках. Автор характеризує етапи виконання розстрілу працівниками НКВД, досліджує особливості діяльності органів державної безпеки, розкриває наслідки для виконавців після виконання ними масових розстрілів. Методологія дослідження ґрунтується на поєднанні загальнонаукових (абстрагування, аналізу та синтезу, узагальнення) та спеціально-історичних (історико-системного, історико-критичного, проблемного) методів зі застосуванням принципів історизму, науковості та системності. Наукова новизна роботи полягає у тому, що, використовуючи матеріали архівно-кримінальних справ працівників НКВД, автор аналізує методи і процедури, обставини, умови виконання масових розстрілів на території України у 1937-1938 роках, розкриває вплив цих методик на психологічний стан чекістів. Висновки. У період Великого терору працівниками НКВД смертні вироки здійснювалися з надзвичайно суворою організацією та чітким розподілом обов’язків. Учасники процесу мали визначене завдання, але спільним було втаємничення розстрілів. Технологія виконання вироків була ретельно регламентована наказом НКВД СCСР №00447, який встановлював точний порядок проведення розстрілів. Урегульованість, стандартизованість, втаємничення, використання фізичного та морального насилля є основними характеристиками роботи працівників НКВД під час виконання масових страт. Працівники НКВД, залучені до процесу розстрілу, проходили спеціальну підготовку, що включала не лише технічні навички, але й методи психологічного впливу на засуджених. Загалом система органів держбезпеки передбачала максимізацію ефективності і мінімізацію ризиків витоку інформації. Кожен етап страти був чітко визначений: від моменту затримання до остаточного виконання вироку. Розстріли проводилися у спеціально обладнаних приміщеннях або на віддалених територіях, де забезпечувалася максимальна секретність. Участь у таких операціях вимагала від чекістів не лише технічної вправності, але й високого рівня психологічної стійкості.
  • Thumbnail Image
    Item
    «Вінницька трагедія» в ідеологічному протистоянні німеччини та СРС Рна завершальному етапі війни
    (Вінниця: ВДПУ, 2020) Мельничук, О. А.; Melnychuk, O. A.; Довганюк, В. Ю.; Dovhaniuk, V. U.
    У статті висвітлено ідеологічне протистояння воюючих сторін під час німецько-радянської війни. Предметом для аналізу слугувала проведена нацистами у 1943 р. у м. Вінниці ексгумація тіл радянських громадян, розстріляних органами НКВС під час Великого терору 1937-1938 рр. Розкопки, проведенні окупантами у Вінниці розглядаються як найбільша пропагандистська кампанія Третього Райху в Україні. Авторами здійснено порівняльний аналіз розкопок у Вінниці та Катині як реальних злочинів радянської влади, які були вміло використані німецькими пропагандистами. Ці події є яскравим прикладом політичних маніпуляцій, спекуляцій на трагічних подіях заради політичної та геополітичної перемоги. Наукова новизна роботи полягає у тому, що авторами вперше, на основі аналізу опублікованих та неопублікованих документів, спогадів очевидців, окупаційної і радянської преси, вдалося відтворити повну картину ідеологічного та інформаційного протистояння навколо розкопок у Вінниці 1943 року. Було виявлено, що комісія лікарів судової медицини діяла та звітувала з відома Міністерства пропаганди Райху. В свою чергу, подія мала міжнародний резонанс і знайшла відображення у пресі, радіо, кіно та плакатній пропагандистській продукції. Усі засоби масової інформації на окупованих територіях намагалися нав’язати фактор «єврейської вини» за масові розстріли НКВС невинних громадян. Простежено також безпосередню реакцію цивільного населення на проведені масові заходи, похорони та розпізнання тіл. На основі аналізу протоколів судово-медичної експертизи було встановлено, що підкомісія американського Конгресу після війни визнала діяльність лікарів німецької та міжнародної комісії судової комісії у Вінниці легітимною. Водночас відзначено безсилля радянської контрпропаганди, яка не мала аргументів для дискредитації проведених розкопок. Через аналіз неопублікованих документів Державного архіву Вінницької області було встановлено, що з поновленням радянської влади у Вінниці почалася нова хвиля репресій проти усіх свідків та учасників ексгумації «ворогів народу». Усі вони були звинувачені радянською владою в антирадянській пропаганді та агітації.