Факультет історії і міжнародних відносин

Permanent URI for this communityhttps://library.vspu.net/items/490327fb-7fd4-4939-a4e6-430027a55f70

Browse

Subject: search.filters.subject.Kyiv diocese

Search Results

Now showing 1 - 2 of 2
  • Thumbnail Image
    Item
    Правовий статус православного парафіяльного духовенства у ХІХ – на початку ХХ ст. (на прикладі Київської єпархії)
    (Вінниця : ВДПУ, 2023) Тацієнко, Віталій
    Метою дослідження є вивчення на прикладі Київської єпархії правового статусу православного парафіяльного духовенства у ХІХ – на початку ХХ ст. Методологічну основу дослідження становлять загальні історичні методи (аналізу, синтезу, узагальнення), а також принципи об’єктивності, історизму та науковості. Наукова новизна полягає у комплексному дослідженні особливостей правового становища православних парафіяльних кліриків у ХІХ – на початку ХХ ст. Висновки. Уряд Російської імперії здійснював заходи з метою підвищення правового статусу парафіяльного духовенства (звільнення від сплати податків, призиву на військову службу, скасування тілесних покарань, звільнення житла від військового постою, поземельного збору). Внаслідок урядової політики духовенство перетворилося на замкнутий стан: дітей кліриків вимагалося зараховувати до духовних навчальних закладів; практикувався спадковий принцип заміщення церковних посад; шлюби зазвичай укладалися в середині стану; клірики підлягали окремому церковному суду. Вихід з духовного стану для священнослужителів ускладнювався і був невигідним. Водночас утруднювалося отримання сану представникам інших верств. Закон 1869 р. ліквідував станову замкнутість духовного стану. Цей крок розглядався як один з інструментів русифікації України. Уряд отримав можливість залучати дітей духовенства на адміністративні посади там, де не вистачало російського чиновництва. Попри юридичну ліквідацію станової замкнутості, діти священно- і церковнослужителів переважно продовжували отримувати освіту у духовних закладах. Водночас збільшувалася чисельність дітей кліриків, які орієнтуючись на кар’єру поза церквою, обирали навчання у світських закладах освіти. Також у духовних навчальних закладах поступово збільшувалася кількість вихованців з інших верств. Проте станова відособленість духовного стану продовжувала зберігатися.
  • Thumbnail Image
    Item
    Сторінки історії повсякдення Свято-Георгіївського монастиря за его-документами його сучасника
    (2023) Кузнець, Т.; Kuznets, Tetiana V.
    Метою статті є систематизація виявлених у «Щоденниках» адвоката, відомого громадського діяча, активіста кооперативного руху на Уманщині Петра Федоровича Курінного (1852–1931) записів про Свято-Георгіївський монастир поблизу Умані. Вони містять інформацію про повсякденне життя монахів, а саме повсякденність фокусує увагу на вивченні таких питань, як господарсько-економічне життя ченців, місце монастиря у релігійно-культурному житті регіону, відносини з владою та стан державно-церковних відносин. Методологія дослідження ґрунтується на поєднанні загальнонаукових (аналізу, синтезу, узагальнення) та спеціально-історичних (описового, типологічного, системоутворюючого) методів з принципами: історизму, системності, науковості. Наукова новизна. Офіційна історія Свято-Георгіївського монастиря поблизу Умані доповнена фрагментами повсякденного життя його насельників, що увиразнило богослужбову практику та господарську діяльність монахів. Проілюстроване ставлення державної влади до монастиря, яке виявлялось у грабежах, знущанні над монахами і врешті ліквідації обителі. Уточнено дату смерті вікарія Київської єпархії, єпископа Уманського та Звенигородського Платона (Петрова). Історія монастиря наповнена іменами його мешканців. Висновки. Eгодокументи Петра Федоровича Курінного є важливою частиною джерельної бази історії монастиря, адже містять інформацію, якої немає в інших джерелах. Її систематизація складає уявлення про повсякденне життя монахів, яке було наповнене богослужбовою практикою та господарською діяльністю. Щоденникові записи засвідчують, що служба в монастирі приваблювала велику кількість вірян, а господарювання монахів забезпечувало самодостатнє існування православної обителі. Із записаних слів монахів прослідковується еволюція їх ставлення до більшовицької влади: від сподівань на близькість поглядів щодо спільного ведення господарства, до несприйняття через жорстокість та бажання більшовиків поживитися чужим добром. У 1919 р. більшовики чотири рази грабували монастир. Его-документи дали можливість назвати імена усіх настоятелів монастиря та ієромонахів.