Факультет історії і міжнародних відносин

Permanent URI for this communityhttps://library.vspu.net/items/490327fb-7fd4-4939-a4e6-430027a55f70

Browse

Filters

20241

Settings

Start date: 2020Subject: search.filters.subject.execution

Search Results

Now showing 1 - 1 of 1
  • Thumbnail Image
    Item
    Технологія виконання смертних вироків працівниками НКВД у 1937-1938 роках
    (Вінниця : ВДПУ, 2024) Літинський, В.
    Метою статті є проаналізувати процеси та методи, що використовувалися працівниками НКВД під час виконання смертних вироків у 1937-1938 роках. Автор характеризує етапи виконання розстрілу працівниками НКВД, досліджує особливості діяльності органів державної безпеки, розкриває наслідки для виконавців після виконання ними масових розстрілів. Методологія дослідження ґрунтується на поєднанні загальнонаукових (абстрагування, аналізу та синтезу, узагальнення) та спеціально-історичних (історико-системного, історико-критичного, проблемного) методів зі застосуванням принципів історизму, науковості та системності. Наукова новизна роботи полягає у тому, що, використовуючи матеріали архівно-кримінальних справ працівників НКВД, автор аналізує методи і процедури, обставини, умови виконання масових розстрілів на території України у 1937-1938 роках, розкриває вплив цих методик на психологічний стан чекістів. Висновки. У період Великого терору працівниками НКВД смертні вироки здійснювалися з надзвичайно суворою організацією та чітким розподілом обов’язків. Учасники процесу мали визначене завдання, але спільним було втаємничення розстрілів. Технологія виконання вироків була ретельно регламентована наказом НКВД СCСР №00447, який встановлював точний порядок проведення розстрілів. Урегульованість, стандартизованість, втаємничення, використання фізичного та морального насилля є основними характеристиками роботи працівників НКВД під час виконання масових страт. Працівники НКВД, залучені до процесу розстрілу, проходили спеціальну підготовку, що включала не лише технічні навички, але й методи психологічного впливу на засуджених. Загалом система органів держбезпеки передбачала максимізацію ефективності і мінімізацію ризиків витоку інформації. Кожен етап страти був чітко визначений: від моменту затримання до остаточного виконання вироку. Розстріли проводилися у спеціально обладнаних приміщеннях або на віддалених територіях, де забезпечувалася максимальна секретність. Участь у таких операціях вимагала від чекістів не лише технічної вправності, але й високого рівня психологічної стійкості.