Факультет історії і міжнародних відносин
Permanent URI for this communityhttps://library.vspu.net/items/490327fb-7fd4-4939-a4e6-430027a55f70
Browse
2 results
Search Results
Item Сторінки історії повсякдення Свято-Георгіївського монастиря за его-документами його сучасника(2023) Кузнець, Т.; Kuznets, Tetiana V.Метою статті є систематизація виявлених у «Щоденниках» адвоката, відомого громадського діяча, активіста кооперативного руху на Уманщині Петра Федоровича Курінного (1852–1931) записів про Свято-Георгіївський монастир поблизу Умані. Вони містять інформацію про повсякденне життя монахів, а саме повсякденність фокусує увагу на вивченні таких питань, як господарсько-економічне життя ченців, місце монастиря у релігійно-культурному житті регіону, відносини з владою та стан державно-церковних відносин. Методологія дослідження ґрунтується на поєднанні загальнонаукових (аналізу, синтезу, узагальнення) та спеціально-історичних (описового, типологічного, системоутворюючого) методів з принципами: історизму, системності, науковості. Наукова новизна. Офіційна історія Свято-Георгіївського монастиря поблизу Умані доповнена фрагментами повсякденного життя його насельників, що увиразнило богослужбову практику та господарську діяльність монахів. Проілюстроване ставлення державної влади до монастиря, яке виявлялось у грабежах, знущанні над монахами і врешті ліквідації обителі. Уточнено дату смерті вікарія Київської єпархії, єпископа Уманського та Звенигородського Платона (Петрова). Історія монастиря наповнена іменами його мешканців. Висновки. Eгодокументи Петра Федоровича Курінного є важливою частиною джерельної бази історії монастиря, адже містять інформацію, якої немає в інших джерелах. Її систематизація складає уявлення про повсякденне життя монахів, яке було наповнене богослужбовою практикою та господарською діяльністю. Щоденникові записи засвідчують, що служба в монастирі приваблювала велику кількість вірян, а господарювання монахів забезпечувало самодостатнє існування православної обителі. Із записаних слів монахів прослідковується еволюція їх ставлення до більшовицької влади: від сподівань на близькість поглядів щодо спільного ведення господарства, до несприйняття через жорстокість та бажання більшовиків поживитися чужим добром. У 1919 р. більшовики чотири рази грабували монастир. Его-документи дали можливість назвати імена усіх настоятелів монастиря та ієромонахів.Item Настоятелі київських чоловічих монастирів ХІХ – поч. ХХ ст.: складники їх статусу(Вінниця : ТВОРИ, 2021) Кузнець, Тетяна; Кузнец, Татьяна; Kuznets, Tetiana V.Метою статті є увиразнення чинників, які визначали статус настоятелів найбільших київських чоловічих монастирів у ХІХ – на початку ХХ ст. На основі аналізу архівних та опублікованих джерел з історії Київської єпархії автор показує, що настоятелями штатних монастирів Києва, які підпорядковувались Київському митрополитові, були вікарні єпископи (заступники і помічники Київського митрополита), ректор Київської духовної Академії та ректор семінарії. Методологія дослідження ґрунтується на поєднанні загальнонаукових (аналізу, синтезу, узагальнення) та спеціально-історичних (історико-типологічного, історико-системного, історико-генетичного) методів з принципами історизму, системності та науковості. Метод історичної реконструкції посприяв складанню з розрізнених фактів цілісного уявлення про настоятелів найбільших чоловічих монастирів міста Києва, які мали чітко регламентовані обов’язки і в монастирі, і в управлінні Київською єпархією. Наукова новизна роботи полягає в тому, що послуговуючись сучасною методологією наукового аналізу, автор показує складники високого статусу настоятелів штатних київських монастирів, які водночас виконували обов’язки в структурі єпархіального управління. До наукового обігу вводяться нові історичні джерела, що доповнять джерельну базу історії Київської єпархії ХІХ – початку ХХ століття. Висновки. Аналіз відомих і нововиявлених історичних джерел дає можливість заключити, що підпорядковані митрополитові штатні чоловічі монастирі міста Києва, що існували у ХІХ – на початку ХХ ст., мали очільниками духовних осіб високого соціального статусу. Їх настоятелі, окрім обов’язків щодо управління монастирем, обіймали посади в єпархіальному управлінні: це були перший, другий, третій, четвертий вікарії Київської єпархії, ректор Київської духовної Академії та ректор духовної семінарії. Статус настоятелів київських монастирів визначався кількома складниками: нормативно-правовою регламентацією прав та обов’язків, чітко визначеними вимогами до кандидатів на настоятельські посади, класом штатного монастиря, що означало суму його казенного фінансування, величиною монастирського майна. Джерела містять інформацію про те, що при високому статусі посади, високій платні і матеріальному багатстві підпорядкованих їм монастирів настоятелі київських православних обителей були зразком ідеалів чернечого життя.