Подільський губернський революційний трибунал у 1919-1923 рр: організація, кадрове забезпечення та діяльність
Abstract
У дисертації вперше, із залученням неопублікованих архівних матеріалів, опублікованих документів та інших джерел, а також з використанням історіографічних напрацювань, враховуючи новітні методологічні підходи, комплексно, ґрунтовно, всебічно досліджено діяльність Подільського губревтрибуналу упродовж 1919-1923 рр: проаналізовано концептуальні засади та нормативне забезпечення діяльності; процес організації, функціонування та реорганізаційних трансформацій; взаємодію з іншими органами радянської влади; кадровий склад; умови праці та побуту співробітників губревтрибуналу; матеріально-технічне забезпечення діяльності; виконання судових функцій із розгляду кримінальних справ та ін. Поява та діяльність репресивних органів влади, складовою яких були ревтрибунали, було важливим аспектом радянської державної політики, спрямованої на ліквідацію противників більшовицького режиму та утвердження тоталітарної державної системи, особливо на початковому етапі її формування. Наукова розробка проблеми демонструє, що досі система трибунальних судових органів була недостатньо дослідженою, що не давало змоги сформувати цілісне та комплексне уявлення про систему радянського репресивного механізму. З іншого боку, функціонування Подільського губревтрибуналу як спеціального судового органу дало можливість визначити специфічні методи, засоби та особливості проведення радянської репресивної політики з її регіональними відмінностями. Використаний у дисертації фактологічний матеріал, сформовані на його основі висновки мають практичне значення. Зокрема, результати дослідження можуть бути використані для подальшої наукової розробки означеної проблеми та суміжних галузей історичного пізнання. Водночас матеріал роботи може бути корисним при розробці освітніх, освітньо-наукових програм, а також написанні підручників, посібників та інших видань. Окрім цього, дослідження підводить необхідну науково-теоретичну основу для можливого вдосконалення законодавства щодо реабілітації жертв політичних репресій та його реалізації, в тому числі шляхом використання безпосередньо матеріалів судових рішень Подільського губревтрибуналу, наведених у дисертації. У першому розділі проведено аналіз історіографічного доробку з досліджуваної проблеми. Встановлено, що до цього часу були відсутні комплексні, спеціальні дослідження присвячені ревтрибуналам в радянській Україні. Натомість наукову розробку проблеми складали узагальнюючі та інші дослідження, які лише частково стосувались ревтрибуналів та окремі роботи, які відтворювали лише окремі аспекти досліджуваної проблеми. В якості джерел дослідження у роботі виступають неопубліковані архівні документи, в тому числі, уперше введені до наукового обігу. Також у дисертації були використані й опубліковані документи та матеріали, серед яких: збірники документів; матеріали статистики; стенограми, протоколи та рішення партійних з’їздів та форумів органів юстиції, джерела особового походження; періодика того часу. Вони органічно доповнили джерельну базу дослідження, а також в сукупності з іншими джерелами надали роботі фактологічного характеру та належної обґрунтованості науковим результатам. Теоретико-методологічні засади роботи складають як загальнонаукові принципи та методи дослідження так і спеціально-історичні та міждисциплінарні. Їх використання дало змогу комплексно, системно, всебічно та об’єктивно розкрити діяльність Подільського губернського революційного трибуналу в окреслений період. У другому розділі розкрито роль та місце Подільського губревтрибуналу в системі репресивно-каральних органів. Визначено, що встановлення радянської влади на Поділлі, як і загалом в УСРР, ознаменувалось ліквідацією існуючої на той час буржуазної державно-правової системи та формуванням іншої, соціалістичної. Це стосувалось і судоустрою, особливим структурним елементом якого були революційні трибунали, які на відміну від народних судів були спеціальними судовими органами створеними для розгляду справ щодо особливо небезпечних злочинів. Встановлено, що революційні трибунали, за порядком організації судочинства та, враховуючи недосконалість формальної визначеності радянського кримінального права з його класовою специфікою та іншими особливостями, були класовими та політичними судами, знаходячись в підпорядкуванні органів виконавчих влади. Це порушувало принцип справедливого суду, рівності всіх перед законом та судом та визначало їх репресивний характер. Зазначено, що складна військово-політична ситуація в Подільському регіоні, визначена його прикордонним становищем, строкатістю національного складу, активізацією антирадянського селянського повстанського руху, слабкими позиціями місцевих партійних осередків, не сприяли ефективній діяльності губревтрибуналу. При цьому негативно позначились на роботі трибунального суду: незабезпеченість кадрами належної кваліфікації; відсутність достатнього організаційного досвіду з побудови судових органів; неналагодженість зв’язку з центральними органами влади; недостатнє забезпечення нормативним матеріалом тощо. Кількісна та якісна кадрова незабезпеченість, в свою чергу, були причинами затягування розслідування та розгляду справ, а також порушення законності у процесі досудового та судового слідства. Визначено, що зосередження усієї репресивної політики в губНК, призводило до того, що губревтрибунал в основному розглядав справи загальної підсудності, таким чином, нагадуючи більше народний суд, ніж спеціальний судовий орган з особливою підсудністю. Водночас нечітко визначені правові засади діяльності як губревтрибуналу так і органів ВУНК-ДПУ, надання останнім позасудових функцій, порушення ними законності, що посилювалось відсутністю достатнього нагляду над означеними органами, мало наслідком постійні непорозуміння із губревтрибуналом, нерідко призводячи до конфліктних ситуацій. Підтверджено, що особливий порядок розгляду справ із обвинувачення членів комуністичної партії, свідчив про винятковий вплив партійних функціонерів на прийняття відповідних рішень Подільським губревтрибуналом. У третьому розділі роботи охарактеризовано кадровий склад губревтрибуналу, умови праці співробітників та матеріально-технічне забезпечення діяльності. Відзначено, що при організації ревтрибуналів був повністю проігнорований принцип незалежності судової влади. Зокрема, кадровий склад губревтрибуналу формувався виконавчими органами влади, тобто губвиконкомами за політичним та класовим принципами. Важливо відзначити, що за національною приналежністю склад ревтрибуналу був неукраїнським. Майже увесь період функціонування штат губревтрибуналу, більшою чи меншою мірою, залишався недоукомплектованим та характеризувався нестабільним складом. До кількісного незабезпечення кадрами додавалась і відсутність належної кваліфікації та досвіду роботи в співробітників. Принцип формування кадрами ревтрибуналів за партійним, класовим та політичним принципом призводив до того, що хоч і значна частина співробітників мала партійні квитки, натомість не вирізнялась достатнім рівнем освіти та належним досвідом роботи. Окрім того, не завжди на належному рівні була дисципліна праці та моральна поведінка співробітників. Нерідко негативну роль відігравав несприятливий мікроклімат у колективі. Висвітлено умови праці співробітників Подільського губревтрибуналу. Відзначено низьке матеріальне забезпечення членів колегії, оснарслідчих та інших службовців, особливо на повітовому рівні, яке не відповідало прожитковому мінімуму та полягало в низькій заробітній платі, недостатньому постачанні дедалі менш калорійними пайками, яких, до того ж, не усім вистачало. Через матеріальну незабезпеченість службовці та співробітники займались підробітками, а члени колегії, порушуючи закон, фактично займались розкраданням речей зі сховища речових доказів. Зазначено, що недостатнє матеріальне забезпечення, окрім того, зменшувало продуктивність та якість роботи. Проаналізовано матеріально-технічне забезпечення губревтрибуналу. Встановлено, що воно було абсолютно недостатнім, включаючи відсутність нормативних документів, канцелярських приладь та засобів та ін. Нерідко, особливо на повітовому рівні, робота супроводжувалась відсутністю належних приміщень, опалення, світла, поштово-телеграфного зв’язку. У четвертому розділі досліджено судову діяльність ревтрибуналу з розгляду кримінальних справ. Серед них проаналізовано судову практику при розгляді справ, передусім, щодо «контрреволюційних» злочинів. Встановлено відсутність чіткого визначення «контрреволюційного злочину» в радянському кримінальному праві, що давало змогу фактично розширювати підсудність. Визначено, що і за таких умов означені справи складали абсолютну меншість із проваджень губревтрибуналу, оскільки значна їх частина розглядалася губернською надзвичайною комісією. Окреслено категорії суб’єктів, які найчастіше опинялись на лаві підсудних за означеними справами. Це військовослужбовці УНР, учасники повстанського руху проти радянської влади, антирадянські агітатори, особи звинувачені в саботажі, священнослужителі та віряни, засуджені за приховування, крадіжки та спротив вилученню церковних цінностей. Встановлено, що саме селяни складали більше половини соціальної бази так званих «контрреволюційних елементів». Доведено, що прикордонне становище губернії та віддаленість від центру не сприяли встановленню достатнього нагляду над роботою місцевих органів, що мало наслідком поширення посадової злочинності. В результаті частка справ щодо посадових злочинів складала більше половини від усіх інших проваджень губревтрибуналу, значно перевищуючи відсоток подібних справ в інших ревтрибуналах. Окреслено соціальну базу посадової злочинності, яку складали співробітники правоохоронних органів, зокрема губНК, міліції. Зміст злочинів в основному полягав в невиконанні та неналежному виконанні службових обов’язків, крадіжках, хабарництві, злочинах проти власності, незаконних валютних операціях. Відзначено злочинність і серед співробітників продорганів з огляду на масштаб продроботи в регіоні. Вони засуджувались як правило за розкрадання державного майна, в тому числі в особливо великих розмірах. Розкрито процес організації та роботу виїзних продсесій губревтрибуналу як одного із інструментів реалізації принципів продовольчої диктатури більшовицької влади. Відзначено, що на Поділлі робота продсесій актуалізувалась, переважно, через сільськогосподарський тип господарства, прикордонне становище губернії та військово-політичну ситуацію в регіоні з необхідністю забезпечувати продовольством військові частини, що дислокувались на цій території. Підкреслено законодавчо закріплену обмеженість процесуальних гарантій, в порівнянні із звичайним трибунальним процесом, при розгляді продподаткових справ продсесіями. Встановлено, що недостатня кваліфікація членів продсесій посилювалась відсутністю нормативного матеріалу на місцях, що в сукупності з неналагодженістю зв’язку з губернським центром, відсутністю нагляду над продсесіями, неналежною роботою міліції та інших обставин призводило до грубих порушень у процесі розгляду справ. Проаналізована судова діяльність продсесій засвідчила, що через високі ставки податку та інші причини післявоєнного, майнового та іншого характеру селяни не мали можливості його виконати. Означені справи продсесії, як правило, розглядали за спрощеним порядком, з мінімальними процесуальними гарантіями, нерідко зводячи судовий процес лише до допиту обвинувачених та винесення вироку, не вдаючись в дослідження обставин справи та виносячи переважно обвинувальні вироки, засуджуючи в судових засіданнях десятки осіб одночасно. Розглядаючи такі справи, продсесії, як правило, не користувались своїм правом зменшувати розміри оподаткування, будучи обмеженими встановленими планами хлібозаготівель. Зазначено, що жорстка податкова політика в свою чергу призводила до масового невиконання продподатку нерідко цілими селами та волостями, що в таких випадках призводило до застосування військової сили. Підкреслено, що продсесії інколи засуджували і посадових осіб за порушення та злочини, вчинені під час здійснення податкової кампанії. For the first time in the dissertation, using unpublished archival materials, published documents, and other sources, as well as incorporating historiographical research and considering recent methodological approaches, the activities of the Podil Governorate Revolutionary Tribunal during 1919-1923 are comprehensively and thoroughly examined. The study analyzes the conceptual principles and normative framework of its activities, the process of organization, functioning, and reorganizational transformations, interaction with other Soviet authorities, personnel composition, working conditions, and daily life of the tribunal's staff, as well as the material and technical support of its activities. It also investigates the execution of judicial functions in the consideration of criminal cases, and more. The emergence and activities of repressive government organs, including revolutionary tribunals, were essential aspects of Soviet state policy aimed at eliminating opponents of the Bolshevik regime and establishing a totalitarian state system, especially in its early stages. The scientific exploration of this issue demonstrates that the system of tribunal judicial bodies has been insufficiently studied until now, preventing a comprehensive understanding of the Soviet repressive mechanism. On the other hand, the functioning of the Podil Governorate Revolutionary Tribunal as a special judicial body allows for the identification of specific methods, means, and features of implementing Soviet repressive policies with regional variations. The factual material used in the dissertation, along with the conclusions drawn from it, holds practical significance. The research results can be utilized for further scientific development of the identified problem and related areas of historical knowledge. Additionally, the work's material can be beneficial in developing educational and educational-scientific programs, as well as writing textbooks, manuals, and other publications. Furthermore, the study establishes the necessary scientific-theoretical foundation for potential improvements to legislation regarding the rehabilitation of victims of political repression and its implementation, including through the use of materials from the Podil Governorate Revolutionary Tribunal's judicial decisions presented in the dissertation. In the first chapter, an analysis of the historiographical background on the researched issue has been conducted. It was determined that, until now, there have been no comprehensive, specialized studies dedicated to revolutionary tribunals in Soviet Ukraine. Instead, research on the issue consisted of general and other studies that only partially addressed tribunals, along with individual works reproducing specific aspects of the problem under investigation. Unpublished archival documents, including those introduced into scientific circulation for the first time, serve as the primary sources for the study. Additionally, the dissertation incorporates published documents and materials, such as document collections, statistical materials, transcripts, protocols, and decisions from party congresses and forums of judicial authorities, as well as sources of personal origin and periodicals of that time. These sources complemented the research base and, in conjunction with other materials, provided factual support and proper substantiation for the scientific results. The theoretical and methodological principles of the work include both general scientific research principles and methods, as well as specific-historical and interdisciplinary approaches. Their application allowed for a comprehensive, systematic, thorough, and objective exploration of the activities of the Podil Governorate Revolutionary Tribunal during the specified period. In the second chapter, the role and place of the Podil Governorate Revolutionary Tribunal in the system of repressive and punitive organs are elucidated. It is determined that the establishment of Soviet power in Podillia, as well as in the Ukrainian SSR as a whole, marked the elimination of the existing bourgeois state-legal system at that time and the formation of a new socialist one. This also applied to the judicial system, with revolutionary tribunals being a distinctive structural element. Unlike people's courts, revolutionary tribunals were special judicial bodies created to hear cases involving particularly dangerous crimes. It is established that revolutionary tribunals, due to the organization of legal proceedings and considering the imperfect formality of Soviet criminal law with its class specificity and other features, were class-based and political courts, subordinate to executive authorities. This violated the principles of fair trial, equality before the law, and the court and defined their repressive nature. It is noted that the complex military-political situation in the Podil region, determined by its border position, diversity of national composition, intensification of anti- Soviet peasant insurgent movements, and weak positions of local party centers, did not contribute to the effective operation of the gubernatorial revolutionary tribunal. This negatively affected the tribunal's work, including the lack of adequately qualified personnel, insufficient organizational experience in building judicial bodies, poor communication with central authorities, and inadequate provision of normative material. Quantitative and qualitative staff shortages, in turn, were the reasons for the prolonged investigation and adjudication of cases, as well as violations of legality in the process of pre-trial and court proceedings. It was determined that the concentration of the entire repressive policy in the gubernatorial NKVD led to the fact that the gubernatorial revolutionary tribunal mainly considered cases of general jurisdiction, thus resembling more a people's court than a specialized judicial body with special jurisdiction. Simultaneously, the unclear legal foundations of both the gubernatorial revolutionary tribunal and the Cheka−GPU organs, the assignment of extrajudicial functions to the latter, their violation of legality, exacerbated by the lack of sufficient oversight over these bodies, resulted in constant misunderstandings with the gubernatorial revolutionary tribunal, often leading to conflict situations. It is confirmed that the special procedure for hearing cases involving accusations against members of the Communist Party demonstrated the exceptional influence of party officials on the decisions made by the Podil Governorate Revolutionary Tribunal. The third chapter of the work characterizes the staff composition of the gubernatorial revolutionary tribunal, working conditions for employees, and the material- technical support of its activities. It is noted that the principle of independence of the judiciary was completely ignored in the organization of revolutionary tribunals. In particular, the staff of the gubernatorial revolutionary tribunal was formed by executive authorities, namely the gubernatorial executive committees, based on political and class principles. It is important to highlight that, in terms of nationality, the composition of the tribunal was non-Ukrainian. Throughout most of its functioning, the staff of the gubernatorial revolutionary tribunal, to a greater or lesser extent, remained understaffed and characterized by an unstable composition. In addition to quantitative understaffing, there was a lack of proper qualification and work experience among the staff. The principle of forming personnel for revolutionary tribunals based on party, class, and political principles led to a situation where a significant portion of the employees held party membership cards but did not stand out in terms of education and relevant work experience. Moreover, discipline and moral behavior of staff were not always at an appropriate level. Often, an unfavorable working atmosphere played a negative role in the collective. The working conditions of Podil Governorate Revolutionary Tribunal staff are highlighted. It is noted that the low material support for the members of the collegium, investigators, and other officials, especially at the county level, did not meet the subsistence minimum. This manifested in low wages, inadequate supply of increasingly lower-calorie rations, which were insufficient for everyone. Due to financial insecurity, employees engaged in side jobs, and members of the collegium, in violation of the law, were essentially involved in embezzling items from the storage of material evidence. It is emphasized that insufficient material support also reduced productivity and work quality. The material-technical provision of the gubernatorial revolutionary tribunal is analyzed. It is established that it was absolutely inadequate, including the absence of regulatory documents, office supplies, and other necessities. Often, especially at the county level, work was accompanied by a lack of proper premises, heating, lighting, postal-telegraph communication. In the fourth chapter, the judicial activities of the revolutionary tribunal in the consideration of criminal cases are examined. Among them, the judicial practice in the consideration of cases, especially regarding "counter-revolutionary" crimes, is analyzed. The lack of a clear definition of "counter-revolutionary crime" in Soviet criminal law is identified, allowing for the expansion of jurisdiction. It is determined that under such conditions, these cases constituted an absolute minority of the gubernatorial revolutionary tribunal's proceedings, as a significant portion was handled by the gubernatorial extraordinary commission. Categories of subjects who most often found themselves in the dock for such cases are outlined. These included UPR military servicemen, participants in the insurgency against Soviet rule, anti-Soviet agitators, individuals accused of sabotage, clergymen and believers convicted of concealing, theft, and resistance to the seizure of church valuables. It is established that peasants comprised more than half of the social base of the so-called "counter-revolutionary elements." It is proven that the border position of the province and its remoteness from the center did not contribute to establishing sufficient oversight over the work of local authorities, resulting in the spread of official crime. As a result, the proportion of cases related to official crimes made up more than half of all other cases handled by the gubernatorial revolutionary tribunal, significantly exceeding the percentage of similar cases in other revolutionary tribunals. The social base of official crime is outlined, consisting of law enforcement personnel, including the gubernatorial NKVD and militia. The content of the crimes primarily involved non-compliance and improper performance of official duties, theft, bribery, crimes against property, and illegal currency transactions. Criminality was also prevalent among personnel of law enforcement agencies, given the scale of corruption in the region. They were usually sentenced for embezzlement of state property, including especially large-scale embezzlement. The process of organizing and conducting field sessions of the gubernatorial revolutionary tribunal as one of the instruments for implementing the principles of the Bolshevik government's food dictatorship is revealed. It is noted that in Podillia, the work of field sessions was mainly actualized through agricultural enterprises due to the region's predominantly agricultural economy, its border position, and the military-political situation, with the need to supply military units stationed in the area with food. The legislatively established limitations on procedural guarantees in comparison to regular tribunal proceedings in the consideration of field session cases are emphasized. It is established that the inadequate qualification of field session members was exacerbated by the absence of regulatory material on-site, which, combined with the lack of coordination with the gubernatorial center, the absence of oversight over field sessions, inadequate police work, and other circumstances, led to serious procedural violations in case hearings. The judicial activities of field sessions showed that due to high tax rates and other reasons, peasants often had no opportunity to pay them. These field session cases were usually heard in a simplified manner, with minimal procedural guarantees, often reducing the judicial process to questioning the accused and delivering a verdict, without delving into the circumstances of the case and predominantly issuing guilty verdicts, condemning dozens of individuals simultaneously. When handling such cases, field sessions often did not exercise their right to reduce tax amounts, being constrained by established grain procurement plans. It is emphasized that the harsh tax policy, in turn, led to mass non- compliance with the agricultural tax, often by entire villages and volosts, which, in such cases, resulted in the use of military force. It is highlighted that field sessions sometimes also sentenced officials for violations and crimes committed during the tax campaign.