| dc.description.abstract | Стаття присвячена темі традиційного українського вокального музикування, його специфіці, шляхам розвитку, проблемам вивчення, збереження, популяризації та місцю в сучасному музичному просторі. У ній наголошується на недостатній увазі науковців та вокальних педагогів до пісенного фольклору, розгляду важливих питань в цій царині, що ставить сьогодення. На основі аналізу існуючих наукових досліджень і виходячи з власного виконавського та вокально-педагогічного досвіду, автори констатують той факт, що сьогодні в українському народнопісенному виконавстві склалися дві манери співу: автентична та народно-академічна. Обидві є вторинними і походять від традиційного вокального музикування етнофорів. Спільне першоджерело зумовило спорідненість звучання, використання резонаторів, функціонування голосового апарату, використання вокально-технічних прийомів та художньо-виражальних засобів. Їхня відмінність обумовлена різними шляхами професіоналізації та завданнями, які стоять перед виконавцями. Якщо народно-академічна манера співу виникла як результат пошуку нових шляхів розвитку народнопісенної традиції, прагнення розширити його художньо-технічні межі, то автентична – є наслідком інтересу науковців, співаків та широкого загалу до витоків української культури прагнення зберегти, реконструювати й донести народну пісню до глядача в її первозданному вигляді.
У дослідженні окреслюються основні ознаки народно-академічної та автентичної манери співу, дається короткий перелік факторів, що, при великій кількості спільних рис, спричинили їхню відмінність. Автори застерігають від протиставлення цих манер, адже вони обидві є високохудожніми, самодостатніми напрямками розвитку народнопісенного виконавства, що не просто існують паралельно, а взаємодіють, доповнюють одна одну, є яскравим фактором поєднання традиції й новаторства, могутнім джерелом творчості, мають велику силу емоційного впливу, а в світовому просторі ідентифікують українську національну культуру як таку, що характеризується не тільки високими естетичними критеріями, а й глибокими історичними коренями та безперервністю розвитку.
Стаття присвячена темі традиційного українського вокального музикування, його специфіці, шляхам розвитку, проблемам вивчення, збереження, популяризації та місцю в сучасному музичному просторі. У ній наголошується на недостатній увазі науковців та вокальних педагогів до пісенного фольклору, розгляду важливих питань в цій царині, що ставить сьогодення. На основі аналізу існуючих наукових досліджень і виходячи з власного виконавського та вокально-педагогічного досвіду, автори констатують той факт, що сьогодні в українському народнопісенному виконавстві склалися дві манери співу: автентична та народно-академічна. Обидві є вторинними і походять від традиційного вокального музикування етнофорів. Спільне першоджерело зумовило спорідненість звучання, використання резонаторів, функціонування голосового апарату, використання вокально-технічних прийомів та художньо-виражальних засобів. Їхня відмінність обумовлена різними шляхами професіоналізації та завданнями, які стоять перед виконавцями. Якщо народно-академічна манера співу виникла як результат пошуку нових шляхів розвитку народнопісенної традиції, прагнення розширити його художньо-технічні межі, то автентична – є наслідком інтересу науковців, співаків та широкого загалу до витоків української культури прагнення зберегти, реконструювати й донести народну пісню до глядача в її первозданному вигляді.
У дослідженні окреслюються основні ознаки народно-академічної та автентичної манери співу, дається короткий перелік факторів, що, при великій кількості спільних рис, спричинили їхню відмінність. Автори застерігають від протиставлення цих манер, адже вони обидві є високохудожніми, самодостатніми напрямками розвитку народнопісенного виконавства, що не просто існують паралельно, а взаємодіють, доповнюють одна одну, є яскравим фактором поєднання традиції й новаторства, могутнім джерелом творчості, мають велику силу емоційного впливу, а в світовому просторі ідентифікують українську національну культуру як таку, що характеризується не тільки високими естетичними критеріями, а й глибокими історичними коренями та безперервністю розвитку. | uk_UA |
| dc.description.abstract | The article is dedicated to the subject of traditional Ukrainian vocal music performing, its specification, the ways of its development, the problems of studying it, saving it, popularization it and its part in the modern musical industry. The researching work emphasizes the problem of the lack of attention paid by scientists and the pedagogies of vocal to folk singing and consideration of important issues in this area that the present raises. Due to the analysis based on the modern scientific researching and private artistic and vocal teaching experience, the authors of the article acknowledge the fact that two styles have been formed in modern Ukrainian folk song performance: the authentic style and the folk academic style. These both styles are secondary and came from the traditional vocal music of ethnophores.
The common source caused the affinity of sounding, used by resonators, as well as the functioning of the usage of vocal apparatus and the use of vocal technical and artistic methods. The difference between the styles is caused by various ways of professionalisation and the tasks given to the performer.
The folk academic style has probably appeared as the result of searching new ways of developing folk singing tradition, the desire to expand the artistic and technical boundaries. The authentic style is the result of high interest of researchers, singers and the public to the backgrounds of Ukrainian culture, their strong wish to save, reconstruct and bring Ukrainian song to the spectators in its original form. The main features of folk academic and authentic styles of singing are identified in the given research, as well as the short list of factors leading to their differences, despite the great amount of coincidence, is presented in the article.
The authors warn to avoid the opposition of these two styles, as they both are highly artistic, self-sufficient directions of folk song performance development which don't just exist in parallel, but interact with each other, complement each other and both are the bright factors of a combination of tradition and innovation, a powerful source of creativity. The styles, both, have a great power of emotional impact. They identify Ukrainian folk culture as characterized not only by high aesthetic criteria, but also by deep historical roots and continuous development in modern society. | en |
