Activities of State Authorities to Overcome Unemployment in the Ukrainian SSR in the 1920s

Abstract

The purpose of the article on the basis of archival sources and scientific heritage of domestic scientists analyzes the experience of practical activities of state authorities to solve the problem of mass unemployment of the population of the Ukrainian SSR in the 1920s. The research methodology is based on the fundamental principles of historical research: historicism, consistency, objectivity in the selection of facts and documents. Among the special methods used in the study should be called problem-chronological, historical-systemic, historical-typological. The scientific novelty of the article is to reveal the features of state policy and the activities of state authorities to overcome the unemployment of employees through the system of compulsory state social insurance. Conclusions. Having finally seized power in Ukraine, the Bolshevik leadership publicly declared the need to create an effective system of social support for especially vulnerable segments of the population. Of course, declarative slogans did not reflect real intentions and opportunities. Under the conditions of a debilitating civil war and economic devastation, it was quite natural to see a massive increase in the number of unemployed and a drop in the living standards of the population. This was especially exacerbated with the transition to a new economic policy. In the early 1920s a number of legislative initiatives were adopted to mitigate the unemployment situation. It was about the introduction of compulsory unemployment insurance at the state level. Insurance premiums paid by employers and employees were to become the financial basis for the payment of benefits to the unemployed. The implementation of this state policy on the ground relied on labor exchanges. However, excessive bureaucracy and a limited number of such institutions could not sufficiently solve this problem. The lack of funds for material support of the population was particularly acute, so the government was forced to look for alternative options: public works, in-kind assistance or the provision of various benefits. Active industrial construction, which began at the end of the 1920s, led to an increase in the demand for labor. In such conditions, the Party-Soviet leadership took a course to eliminate unemployment by administrative means, not recognizing as unemployed those workers who refused the job offered to them.

У статті на основі архівних джерел та наукового доробку вітчизняних науковців проаналізовано досвід практичної діяльності державних органів влади з вирішення проблеми масового безробіття населення УСРР в 1920-х рр.. Методологія дослідження ґрунтується на основоположних принципах історичних досліджень: історизму, системності, об’єктивності в ході відбору фактів і документів. Серед спеціальних методів, використаних у дослідженні, слід назвати проблемно-хронологічний, історико-системний, історико- типологічний. Наукова новизна статті полягає у розкритті особливостей державної політики та діяльності державних органів влади щодо подолання безробіття найманих працівників через систему загальнообов’язкового державного соціального страхування. Висновки. Остаточно захопивши владу в Україні більшовицьке керівництво публічно заявило про необхідність створення ефективної системи соціальної підтримки особливо вразливих верств населення. Звісно ж декларативні гасла аж ніяк не відображали реальних намірів та можливостей. В умовах виснажливої громадянської війни та економічної розрухи цілком закономірним стало масове зростання чисельності безробітних та падіння життєвого рівня населення. Особливо це загострилося із переходом до нової економічної політики. На початку 1920-х рр. було прийнято низку законодавчих ініціатив, спрямованих на пом’якшення ситуації із безробіттям. Йшлося про запровадження на державному рівні обов’язкового страхування від безробіття. Страхові внески, які сплачували роботодавці та наймані працівники мали стати фінансовою основою для виплати допомоги безробітним. Реалізація означеної державної політики на місцях покладалася на біржі праці. Однак, надмірна бюрократія та обмежена кількість таких установ не могли у достатній мірі вирішити цю проблему. Особливо гостро відчувалася нестача коштів для матеріальної підтримки населення, тому уряд змушений був шукати альтернативні варіанти: громадські роботи, натуральна допомога чи надання різного роду пільг. Активне індустріальне будівництво, що розпочалося наприкінці 1920-х рр., зумовило зростання попиту на робочу силу. В таких умовах партійно-радянське керівництво взяло курс на ліквідацію безробіття адміністративним шляхом, не визнаючи безробітними тих працівників, що відмовлялися від запропонованої їм роботи.