Гальчак, С.2025-01-082024Гальчак С. Релігійна політика нацистів на теренах окупованого Поділля // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Серія: Історія : збірник наукових праць / ред. кол.: О. А. Мельничук (гол. ред.), Ю. Зінько (заступ. гол. ред.), А. Войнаровський (відповід. секретар) та ін.; Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського. Вінниця : ВДПУ, 2024. Вип. 50. С. 85-93УДК 94(477.43/.44-074)“1941/1944”:322https://library.vspu.net/handle/123456789/13959Метою статті є відтворення на основі аналізу низки джерел реальної картини релігійного життя на Поділлі під час нацистської окупації краю в роки Другої світової війни, висвітлення проблеми становища церкви та віруючих в німецькій зоні окупації, розкриття справжньої сутності використання окупаційною владою релігії як ефективного механізму реалізації власної окупаційної політики. Методологія дослідження грунтується на поєднанні загальнонаукових (хронологічному, проблемно-історичному, аналітичному, синтезу, узагальнення) та спеціально-історичних (історико-топологічному, історико-системному) методів з принципами історизму, об’єктивності, системності, науковості, верифікації. Наукова новизна роботи полягає в тому, що, використовуючи ці методи, на основі оприлюднення низки маловідомих архівних та інших джерел автор розкриває реальну сутність релігійної політики гітлерівських загарбників в окупованих ними українських регіонах, зокрема, на Поділлі. Висновки. Для впровадження окупаційної політики на захоплених територіях України (Поділля) з метою посилення впливу на місцеве населення гітлерівцями використовувався релігійний фактор. Нацисти вважали церкву важливою зброєю у боротьбі проти більшовизму, оскільки відновлення релігії, яка в радянський час була фактично поза законом, мало продемонструвати місцевому населенню «прихильність» до нього нової влади. Загарбники намагалися довести, що з їх приходом українці отримали втрачену за часів комуністичного режиму релігійну свободу. Легалізувавши церкву, окупаційна влада сприяла її розколу на Українську автокефальну православну церкву та Автономну православну церкву. Боротьба між церковними таборами була лише на руку окупаційній владі. Окупаційна влада мала також упереджений погляд та вплив на інші релігійні конфесії. Відносна свобода віросповідання невдовзі відійшла в минуле. Помітно посилився контроль над релігійними організаціями. Упродовж 1941 – 1944 рр. релігійна політика окупантів зосереджувалася на забезпеченні інтересів Третього Райху, була однією з найбільш спекулятивних у їхній пропагандистсько-агітаційній роботі. Водночас духовні запити населення практично не враховувалися.The purpose of the article is is a reproduction based on the analysis of a number of sources of the real picture of religious life in Podillia during the Nazi occupation of the region during World War II, highlighting the problem of the situation of the church and believers in the German occupation zone, revealing the true essence of the occupation authorities' use of religion as an effective mechanism for implementing their own occupation policy.The methodologe of the research is based on a combination of general scientific (chronological, problem-historical, analytical, synthesis, generalization) and special-historical (historical-topological, historical-systemic) methods with the principles of historicism, objectivity, systematicity, scientificity, and verification. Scientific novelty of the work is that, using these methods, based on the publication of a number of little-known archival and other sources, the author reveals the real essence of the religious policy of the Hitlerite invaders in the Ukrainian regions occupied by them, in particular, in Podillia. Conclusions. To implement the occupation policy in the occupied territories of Ukraine (Podillia) in order to strengthen the influence on the local population, the Nazis used the religious factor. The Nazis considered the church an important weapon in the fight against Bolshevism, since the restoration of religion, which was actually illegal in Soviet times, was supposed to demonstrate to the local population the "adherence" of the new government to it. The invaders tried to prove that with their arrival, Ukrainians had gained the religious freedom lost during the communist regime. By legalizing the church, the occupation authorities contributed to its split into the Ukrainian Autocephalous Orthodox Church and the Autonomous Orthodox Church. The struggle between the church camps only played into the hands of the occupation authorities. The occupation authorities also had a biased view and influence on other religious denominations. Relative freedom of religion soon became a thing of the past. Control over religious organizations was noticeably strengthened. During 1941-1944, the religious policy of the occupiers focused on securing the interests of the Third Reich and was one of the most speculative in their propaganda and agitation work. At the same time, the spiritual needs of the population were practically not taken into account.віруючівіросповіданняПоділляпропагандарелігіярелігійні конфесіїрелігійна політикацеркваreligionPodilliapropagandareligionreligious denominationsreligious politicschurchСтаттяDOI: https://doi.org/10.31652/2411-2143-2024-50-85-93