Формування системи місцевих органів соціального забезпечення в УСРР (перша половина 1920-х рр.)

Abstract

Мета статті. На основі аналізу архівних джерел та офіційних документів висвітлити процес формування місцевих органів соціального забезпечення в УСРР в період становлення тоталітарного режиму. З’ясувати особливості соціальної політики радянської держави та її політико-ідеологічні пріоритети в соціальній сфері. Визначити об’єктивні і суб’єктивні причини неспроможності місцевих органів соцзабезу надання повноцінної допомоги нужденним. Методологія дослідження грунтується на принципах науковості, об’єктивності, історизму. Методи: загальнонаукові (аналізу, синтезу, узагальнення) та спеціально-історичні (проблемно-хронологічний, структурно-синтетичний, порівняльний). Для виявлення чисельності соціального контингенту опікуваних осіб, автором використано елементи статистичного методу. Наукова новизна роботи полягає в тому, що історія становлення радянської системи соціального забезпечення в губерніях, містах та повітах фактично вперше стала предметом даного дослідження. Автор проаналізував структурні та функціональні зміни в роботі місцевих органів соцзабезу, що призвели до централізації апарату управління і децентралізації функцій та механізму обслуговування нужденних. Висновки. Становлення системи соціального забезпечення на місцях пройшло два періоди: перший тривав з лютого 1919 року по червень 1920 року під час якого і була сформована самодіяльна триступенева система соцзабезу в УСРР. Другий припадає на 1921–1925 рр. упродовж яких відбувалися суттєві функціональні зміни в соціальному забезпеченні, зумовлені переходом до непу. Для першого періоду притаманна філантропічна спрямованість органів соцзабезу, охоплення всіх категорій населення, а упродовж непу спостерігалася жорстка політика «роздержавлення» соціального забезпечення. Держава переклала чимало обов’язків соціального самозабезпечення на кооперацію інвалідів, органи соцстрахування та різні комітети взаємодопомоги. Середня ланка втратила координаційні функції призначення пенсій та інших допомог, перетворившись в організаційно-інспекторський та інструкторський підрозділ.

Цель статьи. На основе анализа архивных источников и официальных документов осветить процесс формирования местных органов социального обеспечения в УССР в период становления тоталитарного режима. Выяснить особенности социальной политики советского государства и его политическо-идеологические приоритеты в социальной сфере. Определить объективные и субъективные причины несостоятельности местных органов собеса обеспечивать полноценную помощь нуждающимся. Методология исследования основывается на принципах научности, объективности, историзма. Методы: общенаучные (анализа, синтеза, обобщения) и специально-исторические (проблемно-хронологический, структурно-синтетический, сравнительный). Для выявления численности социального контингента опекаемых лиц, автором использованы элементы статистического метода. Научная новизна работы заключается в том, что история становления советской системы социального обеспечения в губерниях, городах и уездах фактически впервые стала предметом данного исследования. Автор проанализировал структурные и функциональные изменения в работе местных органов собеса, которые привели к централизации аппарата управления и децентрализации функций и механизмов обслуживания нуждающихся. Выводы. Становление системы социального обеспечения на местах прошло два периода: первый длился с февраля 1919 по июнь 1920, во время которого и была сформирована самодеятельная трехступенчатая система собеса в УССР. Второй приходится на 1921-1925 гг., в течение которых происходили существенные функциональные изменения в социальном обеспечении, обусловленные переходом к нэпу. Для первого периода присуща филантропическая направленность органов собеса, охват всех категорий населения, а в течение нэпа наблюдалась жесткая политика «разгосударствления» социального обеспечения. Государство переложило немало обязанностей социального самообеспечения на кооперацию инвалидов, органы соцстрахования и различные комитеты взаимопомощи. Среднее звено потеряло координационные функции назначения пенсий и других пособий, превратившись в организационно-инспекторское и инструкторское подразделение.

The purpose of the article based on the analysis of archival sources and official documents, highlights the process of formation of local social security bodies in the Ukrainian SSR during the formation of the totalitarian regime. Find out the features of the social policy of the Soviet state and its political and ideological priorities in the social sphere. Determine the objective and subjective reasons for the failure of local social security bodies to provide full assistance to those in need. The methodology of the research is based on the principles of scientific character, objectivity, historicism. Methods: general scientific (analysis, synthesis, generalization) and special-historical (problem-chronological, structural-synthetic, comparative). To identify the size of the social contingent of persons under guardianship, the author used elements of the statistical method. Scientific novelty of the work lies in the fact that the history of the formation of the Soviet social security system in provinces, cities and districts actually became the subject of this study for the first time. The author analyzed the structural and functional changes in the work of local social security bodies, which led to the centralization of the administrative apparatus and the decentralization of functions and the mechanism of servicing those in need. Conclusions. The formation of the local social security system went through two periods: the first lasted from February 1919 to June 1920, during which an independent three-stage social security system was formed in the Ukrainian SSR. The second falls on 1921-1925, during which there were significant functional changes in social security due to the transition to NEP. The first period was characterized by a philanthropic orientation of the social security organs, coverage of all categories of the population, and during the NEP there was a strict policy of “denationalization” of social security. The state has shifted many responsibilities of social selfsufficiency to the cooperation of disabled people, social insurance agencies and various committees of mutual assistance. The middle link has lost the coordination functions of assigning pensions and other benefits, turning into an organizational, inspection and instructor unit.